Знайди щастя для себе, бо очікування не виправдовує надій!

На біса ти, Оксано, така наївна була, скільки разів тобі казала – хай буде у тебе хоч якийсь кавалер відвернутися від самотності, твій Віталій у тій Польщі, може, теж не безгрішний! А ти роками його чекаєш!

Тиждень тому чоловік Оксани Віталій повернувся з Польщі з усіх заробітків і буквально з порогу ошелешив її новиною про іншу жінку. Цілих п’ять років Оксана вірно чекала чоловіка, не озирнувшись ні на кого іншого. Віталій щороку приїжджав у відпустку на місяць. Оксана щиро готувалася до його приїздів із сином вдома, мріючи про щасливе возз’єднання.

– Поплач, легше стане, – заспокоювала Оксану подруга Наталка.

«Оксано, на біса ти така наївна була, скільки разів тобі казала – хай буде у тебе хоч якийсь кавалер відвернутися від самотності, твій Віталій у тій Польщі теж може не безгрішний! А ти роками його чекала!»

Оксана ще сильніше розридалась від таких слів, а Наталка тихо гладила її по голові, начебто її маленькій доньці. Щоб якось відволікти Оксану, Наталка вирішила влаштувати дівич-вечір у кафе. В суботу ввечері четверо подруг зібрались, щоб загоїти душевні рани. Наталка, яка чотири роки як вдова, виховує доньку. Галина розлучена, має синів-близнюків. Оксана, чиї мрії про щасливу родину розбив Віталій.

– Пробач, я покохав іншу, вона чекає дитину. Наш син уже дорослий, все зрозуміє. За навчання його не хвилюйся, я все оплачу, квартира залишиться тобі.

– Отже, дівчата, сьогодні маємо добряче випити, – озвалася Галина.

– Я давно радила їй – знайди коханця. Думаєш, твій Віталій там святий чи що? Тепер мучишся… було б легше, якби когось мала, – Галина зауважила.

Оксана, неначе в тумані, майже не чула, як шуміли її подруги. П’ять років вона жила мріями про зустріч із коханим чоловіком і була вірною йому. Вона працювала вчителькою початкових класів, ділячи всю свою любов між учнями та сином.

Син навчався в Києві. Гроші, що їх Віталій пересилав, Оксана розумно витрачала, не кидала на вітер. Зробила ремонт, придбала всю техніку, навіть залишила трохи, щоб машину купити, коли Віталій повернеться. Мріяла, що він зрадіє всім результатам її праці. Але його звістка наче вилила на неї відро окропу.

– Перестань платити сльозами, уяви собі, що він зник з життя, – подруги заспокоювали її.

– Тобі б не завадило когось для здоров’я знайти, – підкреслила Галина.

Оксана поглянула на подруг червоними очима з подивом.

– Ми так іноді робимо, – продовжувала Галина. – Йдемо в кафе або ресторан, і там собі когось на одну ніч підшукати можна. Вони теж приходять, жінки їхні за кордоном, гроші надсилають, а ці розважаються. Такі джентльмени око вміють навести на жінок як ми. Хтось викликає жалість історіями про покійну дружину, інший жартами намагається завоювати сміх, хтось гаманцем розмахує… Такі чоловіки лишень на одну ніч.

У кафе звучала легка музика. До Оксани підійшов приємний чоловік, запросив потанцювати. Подруги майже силоміць проштовхнули Оксану до Олега, так його звали.

Вони кружляли в танці.

– Олег, – представився він. Як тільки почав розповідати, що його дружина залишила його заради іншого за кордоном, Оксана не повірила. Вона раптово обірвала розмову. Це що, щойно вигадали? – Олег здивовано поглянув на неї.

Подруги показували їй великими пальцями жест «клас», а Оксана бажала провалитися крізь землю.

– Чому ви вважаєте, що я вас обманюю? Для чого мені це? Перепрошую, якщо вам довірився.

Олег попрощався, Оксана повернулася до подруг і піднімала келих за келихом, аби хоч трохи забутися.

Минув тиждень. Оксана вирушила на базар за продуктами, хотіла передати пакунок сину-студенту. Там вона випадково зустріла Олега. Завели розмову. Оксана зрозуміла, що їй приємно його бачити. Він запросив її до себе на дачу на шашлики і, несподівано для себе, вона погодилась.

На вулиці вже була весна, а в душу Оксани поступово повертався мир… Все буде добре. Вір у це!