Знайшла себе серед незнайомців

Олена стояла біля вікна й дивилась, як її донька Соломія завантажує останні коробки в авто. Дівчина метушилася, переставляла сумки, щось пояснювала чоловікові. Вже цілих тридцять, а мати все ще бачила в ній ту маленьку дитину, що колись чіплялася за її спідницю й боялася залишатися сама.

– Мамо, ти готова? – гукнула Соломія з подвір’я. – Пора їхати!

Олена взяла з підвіконня невелику торбу з необхідним і неспішно пішла до дверей. У передпокої на комоді стояли фото – весілля доньки, день народження онучки Марійки, сімейна відпустка на дачі. Звичайне життя, яке тепер здавалося таким далеким.

– Вже йду, – відповіла вона, замикаючи квартиру.

Авто стояло у дворі з відкритим багажником. Чоловік Соломії, Богдан, курив біля під’їзду й нервувався, поглядаючи на годинник.

– Добрий день, Олено Іванівно, – кивнув він. – Як справи?

– Нормально, – стисло відповіла вона.

Богдан завжди говорив їй «ви», хоча зналися вже вісім років. Не те щоб він був поганою людиною, просто… дистанційний. Олена ніколи не відчувала себе з ним вільна.

– Сідай ззаду, мам, – Соломія відчинила задні двері. – Там зручніше.

Їхали мовчки. Олена дивилася у вікно на знайомі вулиці, що поступово змінювалися на незнайомі райони. Переїзд до доньки здавався правильним рішенням. Після смерті чоловіка жити одній було важко, та й здоров’я вже не те. А тут – онучка, можна допомогти з дитиною.

– Ось ми й приїхали, – оголосила Соломія, коли авто зупинилося біля сучасної багатоповерхівки. – Наш дім.

Квартира виявилася простористою та світлою. Велика вітальня, окрема кухня, три спальні. Соломія з гордістю показувала ремонт, нові меблі, техніку.

– А це твоя кімната, мам, – вона відчинила двері у найменшу кімнатку. – Я її спеціально для тебе облаштувала.

Кімната була акуратною, але безликою. Одномісне ліжко, шафа, стіл біля вікна. Все нове, все чуже.

– Дякую, донечко, – Олена поставила торбу на ліжко. – Дуже мило.

– Мам, а де Марійка? – запитала вона, озираючись.

– У подруги залишилася на день. Завтра приведу, познайомитесь як слід.

Олена кивнула. Марійку вона бачила всього кілька разів – на днях народження, на Новий рік. Соломія рідко приїжджала в гості, завжди була зайнята роботоВечорами, коли всі лягали спати, Олена таки виходила на балкон, дивилася на зоряне небо і думала, що десь там, у її старій квартирі, теж світиться вікно, але тепер вже без неї.