Знахідка під плиткою

Віднаходження під ванною

Тиждень, проведений в ліжку з температурою та кашлем, залишився позаду. Оксана потягнулася в ліжку і усміхнулася. Вперше за тривалий час вона відчула себе справді добре. Ранок почався з яскравого сонячного світла, що проникало крізь штори. Оксана була сповнена енергії та рішучості.

— Ну що, час пити каву і наводити лад! — весело сказала вона собі, встаючи з ліжка.

На кухні її чекав чоловік, Андрій, який уже пив каву та гортав новини на своєму старому ноутбуці.

— Доброго ранку, — пробурмотів він, не відриваючи очей від екрана.

— Доброго! — радісно відповіла Оксана. — Сьогодні я відчуваю себе на мільйон! Вирішила затіяти генеральне прибирання. У ванній приберу новим засобом, який купила перед хворобою.

Андрій лише кивнув, явно не поділяючи її ентузіазму.

— Може в інший день? Чому саме в мій вихідний? Зараз і мене залучиш, а я відпочити хотів…

— Не переймайся, любий, мого натхнення вистачить на нас обох! — запевнила його Оксана, допиваючи каву і доїдаючи тост з авокадо.

Вона наспівувала собі під ніс, натягуючи гумові рукавички. Яке ж щастя, діти вже дорослі, і прибирання можна робити не так часто! Доньку віддали заміж рік тому, син із вересня в інституті живе в гуртожитку… Треба їм зателефонувати! Оксана взяла банку з новою чистячою пастою, яка обіцяла блиск і свіжість за лічені хвилини. Її чутливий після хвороби ніс не відчув у запаху жодної хімії, навпаки, пахло або лавандою, або чимось іншим, нежорстким, приємним.

Спершу вона взялася за умивальник, потім за унітаз, а тоді дісталася до ванни. Паста працювала, запах лугових, бузкових квітів заповнив весь простір.

— Оце так! — захоплено сказала вона, дивлячись на блискучу поверхню. — Тепер ти як новенька!

Але на цьому її ентузіазм не вичерпався. Оксана вирішила, що раз вже взялася за прибирання, то доведе справу до кінця. Вона опустилася на коліна і зазирнула під ванну.

— Ого, скільки там пилу! — вигукнула вона, схопивши ганчірку.

І тут її погляд упав на щось блискуче. Оксана простягнула руку і витягла скляну баночку з-під кави. Усередині лежали акуратно складені купюри.

— Що це таке? — здивувалася вона, відкриваючи банку.

Оксана вийшла з ванни з банкою в руках. Андрій все ще сидів за ноутбуком, але, побачивши вираз її обличчя, насторожився.

— Андрію, що це? — запитала вона, показуючи банку.

Він застиг на мить. Потім по його обличчю пробігла нервова судома, але він швидко взяв себе в руки і знизав плечима:

— Не знаю. Звідки мені знати? Можливо, це твоя заначка? — сказав він і ковтнув, дивлячись на банку так, ніби в ній знаходився останній на землі шмат хліба.

Погляд його був сповнений погано прихованого болю, але Оксана не помітила. Вона вже відкрила банку і з подивом витягла гроші.

— Моя заначка? — Оксана засміялася. — Я не стала б ховати гроші під ванною. Це явно твоя робота.

Андрій підняв руки догори, ніби здаючись, знову ковтаючи противний ком у горлі.

— Присягаюся, я поняття не маю, звідки це. Можливо, попередні власники забули?

Оксана примружилася.

— Ми живемо тут вже п’ять років. Не думаю, що вони залишили б тут гроші.

Андрій намагався виглядати невимушено, він стежив за кожним рухом рук Оксани. Дружина ж вирішила, що раз уже знайшла гроші, то вони тепер її. Вона з усмішкою перерахувала купюри. Очі її запалали здоровою жадібністю.

— Ну що ж, раз ніхто не зізнається, значить, мені пощастило, — сказала вона.

Андрій спробував втрутитися. Він заговорив улесливим голосом, з трудом стримуючи емоції:

— Може, купимо щось корисне? Наприклад, новий ноутбук? Цей вже ледве дихає. У мене є на приміті один, з потужним процесором…

— Ноутбук? — фиркнула Оксана. — Навіщо мені твій ноутбук? У мене є ідея краща.

Наступного дня Оксана повернулася додому з красивою коробочкою. Усередині лежав набір ювелірних прикрас: сережки, каблучка та витончена підвіска. Вона з гордістю показала їх Андрію.

— Ну як? — запитала вона, надягаючи каблучку і сяючи від захоплення, явно відчуваючи себе Нефертіті. – Правда, я ще нічого? А?

Вираз її обличчя ясно говорив Андрієві: “тільки спробуй сказати, що ні!”

— Гарно, — з готовністю відповів чоловік, намагаючись приховати розчарування й гіркоту. — Ти у мене най-най, боюся, як би не забрали тепер.

Оксана весь вечір дефілювала в нових прикрасах, розказала про свою знахідку та щасливе придбання усім: і подругам, і мамі, і свекрусі. Перед сном, о десятій годині, вона акуратно розклала свої скарби на тумбочці біля ліжка, щоб вранці одразу ж надягти на роботу.

Андрій не міг заснути довго, чого не скажеш про Оксану — її вимкнуло вже через п’ятнадцять хвилин. Знаючи, що сон дружини міцний, Андрій обережно прокрався до балконних дверей і висунув своє нещасне тіло на вулицю. Там, у коробці з-під соковижималки, він знайшов заховану пачку цигарок, поруч чергувала і упаковочка м’ятної жуйки.

Спершу він закурив. Взагалі-то, він давно кинув… Оксана настоювала через часті бронхіти й пневмонії. До речі, за останній рік жодної сезонної болячки! Трохи заспокоївшись від дози нікотину, Андрій дістав мобільний і набрав номер друга.

— Ну що, старий, — сказав він, — до гри я підключуся ще не скоро, доведеться вам без мене тримати фронт… Так, дружина знайшла мою заначку. Пів року збирав, як раз потрібна сума зібралася. А вона взяла і купила собі прикраси.

— Жорстко, — поспівчував друг. — Ну нічого, ще накопичиш.

Андрій зітхнув і кинув погляд на спальню. Оксана солодко спала, а на тумбочці поруч з нею лежали її нові прикраси, блискучі й такі безкорисні для нього, але зробили її такою задоволеною.

— Ага… Зате дружина підбадьорилася. Навіть заявила, що заради таких прикрас не гріх скинути п’ять зайвих кг, бо недостатньо ефектно виглядає. Ну, я навіть радий, що вона так себе ощасливила.

Наступного ранку Оксана знову була в чудовому настрої. Вона одягла нові сережки та підвіску, милуючись своїм відображенням у дзеркалі.

— Ну як, я гарно виглядаю? — запитала вона в Андрія.

— Чудово, — відповів він, намагаючись щиро усміхатися, милуючись сяючими очима дружини.

Так, безперечно, жінку іноді потрібно балувати! Але в глибині душі він вже планував, де сховає наступну схованку. Цього разу точно не під ванною…