– Звідки це фото? – Обличчя Івана змарніло, коли він побачив знімок зниклого батька…

Звідки у вас це фото? поблід Микола, побачивши знімок зниклого батька

Коли Микола повернувся додому після роботи, мати поливала квіти на балконі. Схилившись над підвісними вазонами, вона ніжно розправляла листя. Її обличчя сяяло якимось особистим спокоєм.

Мамо, ну ти ж як бджілка, Микола зняв піджака, підійшов і обійняв її за плечі. Знову цілий день на ногах?

Та це ж не робота, махнула вона рукою, посміхаючись, душа відпочиває. Дивись, як усе цвіте. Такий аромат, наче не балкон, а ботанічний сад.

Вона засміялася тихо, добро, як завжди. Микола вдихнув ніжний запах квітів і мимоволі згадав: у дитинстві, коли вони з мамою жили в комуналці, «садом» був горщик із каланхоє на підвіконні, який вічно скидав листя.

Багато з тих пір змінилося.

Мати тепер проводила багато часу на дачі, яку він купив їй на ювілей. Невеличкий будиночок, але з великою ділянкою, де можна садити все, що захочеш. Навесні вона вирощувала розсаду, влітку копошилася у теплицях, восени закручувала у банки те, що сама виростила. Взимку чекала, доки знову настане весна.

Але Микола знав: як би вона не посміхалася, в її очах завжди жила тиха сумовита тінь. Та, що не зникне, доки не збудеться її найзаповітніше бажання побачити людину, яку вона чекала все життя.

Батько. Він пішов одного далекого ранку на роботу і не повернувся. Миколі тоді було пять. Мати розповідала, що він того дня поцілував її у скроню, як завжди, підморгнув синові, сказав: «Будь хлопцем». І пішов, не знаючи, що назавжди.

Потім були заяви в міліцію, пошуки. Рідні, сусіди, знайомі всі перешіптувалися: «може, втік», «а раптом інша родина», «чи щось трапилося». Лише мати завжди говорила одне:

Він би не пішов просто так. Значить, не може повернутися.

Ця думка не покидала Миколу й зараз, через тридцять з лишком років. Він був певен: батько не міг їх кинути. Просто не міг.

Після школи Микола вступив до технічного університету, хоча мріяв про журналістику. Але він знав треба швидше ставати на ноги. Мати працювала санітаркою у лікарні, брала нічні чергування, ніколи не скарВона стояла на порозі тої самої кімнати, де колись чекала його повернення, і зрозуміла, що чекати більше ні на кого, а це і є справжнє звільнення.