Хитрий пророк

– Добрий вечір, громадяни, сусідка знизу поскаржилась на шум і крики з вашої квартири, – на порозі стояв дільничний, – Дозвольте зайти.

– Звичайно, – тремтливим голосом сказала Олеся, – заходьте, тільки зараз дитину заспокою.

Насправді, Олеся тремтіла зовсім не через візит поліцейського, а тому, що чоловік знову її побив. Цього разу через те, що вона вилила всю горілку в унітаз. Дмитро, виявивши це, розлютився:

– Я мужик і маю право розслабитись після роботи! Ти вдома сидиш у своїй декретній, відпочиваєш, а я на будівництві пашу! Іди купи мені пляшку!

– Не піду, – відповіла Олеся, – Ти щодня п’яний, син тебе вже боїться. Івасикові рік, а він уже стільки всього побачив! Годі пити, Дмитре!

Під рев дитини її матір знову відчула на собі біль. Шум почула сусідка Ганна Гнатівна і, як завжди, зробила те, що робила у таких випадках — викликала поліцію.

До речі, Ганна Гнатівна була тією ще персонажкою. Не те що сусіди її не любили — вони її не терпіли. На кожного з них невтомна Ганна Гнатівна колись таки скаржилась. І не обов’язково в поліцію – були ще адміністрація, УК, навіть органи опіки.

– Знаєте, мені здається, що Юрка з п’ятої квартири мати зовсім не годує, такий худий став і ходить, як жебрак, – дзвонила Ганна Гнатівна в опіку, – Треба перевірити цю родину, мати занадто задоволена ходить, мабуть, колеться чи ще щось гірше.

Співробітниця опіки записала скаргу й обіцяла прийняти заходи.

А бідна мати Юрка, схильного до повноти, була в шоці, коли до неї прийшла ціла комісія. Виявилось, що хлопцеві призначили дієту, бо в дев’ять років він важив, як підліток. Дієта давала результати, тому мама й раділа. А що до одягу, то хоч Юрко й був повненьким, але дуже рухливим, тому штани й футболки на ньому «горіли».

Але Ганна Гнатівна, звичайно, не знала цього, бо не спілкувалась із сусідами.

Старожили розповідали, що колись давно до неї влізли злодії, і з тих пір вона перестала довіряти людям, думаючи, що сусіди їх виказали. Чоловік тоді сильно постраждав у бійці й незабаром помер, а вона так і не оговталась.

Але молоді сусіди, яких була більшість, цього не знали.

– Приберіть за своєю собакою, ось навчились какашками город засівати! Краще приберіть, а то буде гірше! – кричала Ганна Гнатівна на молодого сусіда, який вигулював пса.

– Тобі треба – ти й прибирай, стара калоша, – відповів хлопець.

Великий пес загарчав на незнайомку й потягнув повідок. Ганна Гнатівна відступила, але образа в душі залишилась.

Й помсту у вигляді тієї самої купки сусід знайшов вранці біля дверей, наступивши на неї новими білими кросівками.

– Щоб ти здохла! – закричав він, прибираючи сліди свого улюбленця.

Ганні Гнатівні пощастило – хлопець не знав, де вона мешкає. Він викинув кросівки у смітник, лаючись.

А в цей час за білими шторами посміхалась одна бабуся, дуже задоволена собою. З тих пір доріжки біля будинку були чистими. Чутка про неприємності швидко рознеслась серед собачників…

– То що трапилось? – оглянув кімнату дільничний, де в ліжечку, схопившись за прути, плакав маленький Івасик.

– Нічого, – буркнув Дмитро, – Просто дивився матч і занадто голосно вболівав. Одні ледащі – м’яча навіть нормально влучити не можуть!

Олеся злякано подивилась на чоловіка. Вона знала — треба підтримати його брехню, інакше буде гірше. Поліцейский подивився на жінку запитливо. Він зрозумів, у чому справа, але без її свідчень нічого не зробиш.

– Так, це все телевізор, – підтвердила Олеся, – Вибачте.

Дільничний зітхнув: завжди так — спочатку вони захищають своїх кривдників, а потім буває пізно.

– Гаразд, випишу попередження, але наступного разу буде штраф, – сказав він, – І вибачайтесь не переді мною, а перед сусідкою. Рідко такі пильні громадяни трапляються. Вона завжди дзвонить, якщо щось не так, усіх дежурних вже за голосами знає.

– Так-так, – невдоволено промовив Дмитро.

Поліцейський кинув на нього попереджувальний погляд, покачав головою й пішов.

– Наступного разу я тебе «приголублю» так, що й пикнеш не встигнеш, – прошипів Дмитро, коли двері зачинились.

А Олеся стояла, тримаючи сина на руках, і проклинала день, коли вийшла заміж за Дмитра.

– Він тобі не пара, Олесю, – казали подруги, – Ти – добра й весела, а в нього усмішка є, а очі жахливі. Не зв’язуйся.

– Дівчата, ви його просто не знаєте, як я. Він мене кохає, – відповідала Олеся, – Дмитро сильний і сміливий, колись за мене заступився.

І Олеся вийшла заміж, а Дмитро незабаром показав себе: ревнував до сусідів, влаштовував скандали, не соромлячись нікого. А вона сприймала це як любов, плутаючи з жорстокістю. Тепер вІ тепер, коли Дмитро опинився за ґратами, а вона знайшла в собі силу почати нове життя, Олеся зрозуміла, що справжнє щастя – це коли тебе люблять, а не тримають у страху.