Кулон, що змінив усе: як дружина повернула чоловіка до життя

Однієї кулон змінив усе: як дружина повернула чоловіка до життя

— Любий, я сьогодні заскочу до Оксани, — промовила Мар’яна, поправляючи коси перед дзеркалом. — Ми з нею сто літ не бачились.

— Звісно, — кивнув Олег. — Гарного тобі вечора.

Мар’яна пішла, і в хаті повисла звична тиша. Олег, радий рідкій нагоді спокійно посидіти за комп’ютером, занурився у гру. Та незабаром його відволік телефонний дзвінок.

— Привіт, друже! — на тому кінці проводу озвучився голос Тараса, старого приятеля Олега. — Їду до тебе! Дружини вдома нема? До речі, щойно її біля свого офісу бачив…

Олег завмер, тримаючи слухавку в руці. Механічно перепитав:

— Біля офісу?.. Ти певен? Вона ж до Оксани поїхала.

— Точно бачив, — підтвердив Тарас. — Вийшла з ювелірної крамниці з якоюсь торбинкою. Сіла у машину й поїхала. Я б свою Мар’яну з кимось переплутав, але твою — ніколи.

Олег відчув, як щось важке осіло в грудях. Він беззастережно довіряв Мар’яні. За п’ять років шлюбу вони жодного разу не посварились серйозно, їхні стосунки були взірцем для усіх знайомих. Але зараз…

Коли Тарас приїхав, Олег усе ще ламав голову над почутим.

— Ну що, давай вже! — Тарас поставив на стіл пакет з пивом.

— Постривай… Ти певен, що це була Мар’яна? — наполегливо перепитав Олег.

— Певен. Вона була вся така щаслива, з торбинкою… Подарунок, чи що? Ти їй щось купив?

— Ні, — хрипко відповів Олег.

У голові вихрем крутилися думки. «Невже в неї є хтось?» — питав він себе. Вирішив подзвонити Мар’яні.

— Привіт, кохана. Де у нас великі склянки? Тарас прийшов, а я знайти не можу… — сказав він натягнуто весело.

— У шафі, праворуч, — відповіла Мар’яна. — Ми тут з Оксаною приміряємо її покупки. Усе гаразд.

З телефонної трубки донісся голос Оксани, підтверджуючи слова Мар’яни.

Олег із полегшенням зітхнув. Мабуть, Тарас помилився.

Мар’яна повернулася додому пізно вночі. Пахла духами і ще чимось — ледь вловимим ароматом нового.

— Як посиділи? — запитав Олег.

— Чудово, — усміхнулася Мар’яна, цілуючи його в щоку. — Приміряли її обновки. Вона ще в клуб запрошувала, але я без тебе не пішла.

На душі у Олега полегшало. Він вирішив більше не мучити себе порожніми підозрами.

Вранці Олег, як завжди, приготував сніданок. Він не працював уже півроку, шукав підходяще місце — і радував Мар’яну дрібними турботами. Подав їй сніданок у ліВін дивився, як вона їсть, і думав про те, що навіть найменша брехня може стати початком великого щастя.