Тіні біля моря

Ото ж слухайте, я вам розповім історію, що сталася в одному приморському селищі, де солоний вітер грає між хатами. Там Софія Михайлівна вечором сиділа у своєї свекрухи. За вікном хлюпали хвилі, а в хаті пахло свіжим борщем. Раптом посеред ночі задзвонив телефон — сусідка Ганна тривожно шепотіла:

— Софіє, швидше їдь! До тебе хтось завітав! Велику чорну машину в двір заганяли, двоє зайшли!
— Як?! — перелякалася Софія, серце так і вдаріло. — Яка машина?
— Той новенький джип! Він із вусами, а вона — білявка, — висповідалася Ганна.

Не гаючи часу, Софія викликала таксі. За годину вона вже вставляла ключ у свій замок, а в грудях клекотало. Обережно відчинивши двері, вона ввійшла і завмерла.

— Василю, — голос Софії тремтів від злості. — Ти що, у мене за спиною в хатівці гулянки влаштовуєш? Ні? То хто ж тут шастає, коли мене нема? У тебе ж ключі є!
— Мамо, ти про що? — здригнувся син. — Я сто років у тебе не був, на роботі днями пропадаю! Що трапилося?

Софія розповіла про дивацтва: речі не на своїх місцях, з холодильника зникають консерви.

— Я ж пам’ятаю, де що лежить! — гарячилася вона. — Приїжджаю від бабусі — а в мене все перевернуто!

Софія Михайлівна жила сама вже три роки. Чоловік, Богдан, більшу частину року працював за кордоном. Вона не нарікала — городик забули, кур не тримали, думали, що на пенсії повернуться до господарства.

В останні місяці вона ділила час між своєю хатою та селом, де жила свекруха, Марія Іванівна. Тій вже було вісімдесят сім, часто хворіла, то Софія проводила в неї півмісяця.

Дивні речі почалися нещодавно. Повернувшись одного разу, вона побачила, що у ванній чужі рушники — замість її блакитних висять яскраво-жовті. У холодильнику зникли банки з тушкованим м’ясом, хоча вона їх не чіпала. На ліжку покривало зім’яте, ніби хтось спав.

Спершу Софія подумала, що їй здається. Може, вона заплуталася? Може, тих банок і не було? Але сліди чужих рук були надто явними. Нічого не пропало — ні гроші, ні прикраси, ні техніка.

Вона списала все на втому, але незабаром історія повторилася. Рушники знову змінилися, а з холодильника зникли запаси. Софія вирішила не гадати і перед від’їздом зробила фото. Повернувшись через тиждень, вона порівняла знімки — сумнівів не залишилося: хтось у її відсутність жив у хаті.

Софія кинулася до сусідки Ганни.
— Нікого не бачила, — здивувалася та. — У вас же високий паркан, не роздивишся. Що таке?
— Речі не на місцях! — пояснила Софія. — То рушники поміняються, то їжа пропаде. Вже й не знаю, що й думати!
— А може, це Василь? — припустила Ганна. — У нього ж ключі є.

Софія задумалася. Син із дружиною Оленою жили дружно, але раптом він і справді приводив когось? Для порядку вона подзвонила Василю.

— Мам, ти серйозно? — обурився він. — Яка ще коханка? Я на роботі, спитай у Лени! Якщо не віриш, давай сигналізацію встановимо. Відкрив двері — на пульт код подай, інакше поліція приїде.
— Сигналізація? — махнула рукою Софія. — Та це ж не банк! Втрати — пара банок тушняку.

Після розмови з сином вона подзвонила чоловікові. Богдан, почувши, розсміявся:
— Софійко, ти ж завжди все плутаєш! Пам’ятаєшь, як на весіллі запізнилась?

Софія трохи заспокоїлася. Але фотографії? Вони ж не брешуть!

Перед черговим від’їздом дзвонила невістка Олена:
— Софіє Михайлівно, як справи?
— Продукти збираю, — відповіла та. — Завтра до свекрухи їду, ще в аптеку треба, речі зібрати. Справ повно!
— На довго їдете? — запитала Олена.
— Як завжди, на два тижні. А у вас що?
— Та нічого особливого, дітей нагодувала, білизну прасую. Перед поверненням подзвоніть, добре? Хочу онуків привезти.

Софія погодилася, але в душі заворушився підозрілий черв’ячок. Перед від’їздом вона попросила Ганну:
— Подивись за моєю хатою. Якщо щось побачиш — світ у вікнах, чужий автомобіль — одразу дзвони!

Через три дні серед ночі Ганна зателефонувала:
— Софіє, їдь! До тебе хтось приїхав!

Серце Софії стислося. Серед знайомих лише один чоловік із вусами — сва— Я вам ключів не давала, а вони тут сидять, неначе вдома, — стиснувши кулаки, промовила Софія, і в цю мить вона остаточно зрозуміла, що навіть з родичами довіра буває замало.