Відлуння минулого: історія душі з віком

Ой, внучко, присядь, розкажу тобі історію, яка досі болить у серці. Сижу я тут, у домі для літніх, і згадую той день, коли зібрала своїх дітей оголосити заповіт. Пятеро їх було, і кожен дивився на мене по-своєму хтось нетерпляче, ніби чекав на потяг до багатства, а хтось просто був присутній, як тінь.

Марічка, старша, у своїх дизайнерських шмотках із золотим ланцюжком, весь час поглядала на годинник мовляв, у неї зустріч у центрі Києва, там усе серйозно. Ну звісно, у неї ж «справи», «нетворкінг», «інвестиції». А Андрій, другий син, крутив у руках ключі від авто і щось бурмотів про «велику угоду», наче колись не обдурив мене з тим своїм «бізнесом на грибах».

Наталка сиділа в кутку, згорблена, з кредитами, хворими дітьми та чоловіком, який ледве виживає. А Олексій, найстарший, мовчав, як завжди холодний, ніби чужий. І лише Юрко, наймолодший, сидів далі, не втручаючись, просто був.

Я подивилася на них, на ті пять конвертів переді мною, і сказала просто:

Для кожного з вас тут лист. Моя остання воля.

Перший конверт простягнула Марічці. Вона так упевнено розірвала його, чекаючи документів, нерухомості, грошей. А там нічого. Лише маленьке дзеркальце.

Що це?! прошепотіла вона, Ти жартуєш?

Я відповіла тихо:

Це все, що я хотіла тобі залишити. Подивися на себе.

Памятаєш, як минулої зими я лежала з грипом, просила привезти ліки? А вона? «Мамо, я в стресі, не можу», а потім виклала фото з клубів.

Потім Андрій відкрив свій конверт. Побачив дзеркало і скривився:

Це що, жарт? Ми маємо право на спадщину!

Я глянула на нього суворо:

Памятаєш, як продав наші старі ікони за копійки, а потім їх перепродали за тисячі? Ти вкрав у мене не гроші ти вкрав спогади. Подивися в дзеркало. Можливо, побачиш там не бізнесмена, а зрадника.

Він заревів, погрожував судом, але я лише знизала плечима.

Наталка, тремтячи, розкрила свій конверт.

Я ж завжди була поруч! схлипувала вона.

Ти була поруч лише тоді, коли тобі щось було потрібно, відповіла я. Памятаєш, як просила грошей на «операцію» сина? А потім виявилось, що він здоровий, а ви поїхали в Карпати.

Олексій мовчав. Він завжди мовчав. Навіть на похоронах батька стояв, як статуя. Відкрив конверт дзеркало.

Що я зробив не так? спитав він рівно.

Нічого. Ти просто ніколи не був поруч, відповіла я.

І останній Юрко. Він не хотів брати конверт, але я напол