Запросила гостя, а підготуватися не встигла: домашній халат і гора картоплі на столі

Викликала до себе чоловіка, але підготуватися не встигла. Захопилася домашніми справами. У домашньому халаті, на столі гора картоплі, яку ще потрібно чистити.

І раптом – дзвінок. Він прийшов. Не тримати ж людину в під’їзді. Довелося у такому вбранні відчиняти двері. А чоловік, між іншим, прийшов уперше. Незручно, звісно.
Заусміхалася, запросила до кімнати. А сама в ванну переодягатися. Виходить через п’ять хвилин – нема чоловіка. Дивина якась. Невже пішов?

Зазирнула на кухню, а він картоплю чистить, голову нахилив старанно. Постояла, помилувалася, бо дуже зворушливо. І щось ніжне в душі пробудилося.
Приємний чоловік, нічого не скажеш. Тільки дивишся і милуєшся. Штани і светр підібрані за кольором, ніби доповнюють одне одного. Нові шкарпетки – це одразу видно. Охайна зачіска, і запах вишуканого чоловічого парфуму.

Після невеликої вечері вирішили прогулятися. Штовхали одне одного плечима у тісній передпокою і сміялися. Потім він урочистим жестом подав пальто, ніби вона принцеса.
Приємно відчувати себе в центрі уваги. Ти, як щось тендітне і цінне. І тебе потрібно берегти.
Йдуть вулицею, на невеликих схилах і косогорах ніжно підтримує під лікоть. Відчиняє двері і трохи відходить убік – проходь, будь ласка.

По дорозі натрапили на квітковий кіоск. За руку затягнув. Продавцю сказав: «Все, що пані побажає». І пані від скромності побажала одну велику червону троянду. Він іронічно усміхнувся. Покивав головою. І через хвилину вручив букет з, мабуть, десятка міцних свіжих квітів.
Треба було придбати пляшечку сухого, невеликий торт і фрукти.
У магазині не нав’язував свою думку, не давав поради, а стояв трохи осторонь, як паж королеви. Треба ж, на світі ще є виховані чоловіки. Хто б міг подумати?
Ввечері почувалася щасливою. Щось неймовірно радісне раптом зійшло на голову, обгорнуло ніжністю, і серце відгукнулося кришталевим постукуванням.
Рідкісний кавалер, ніби зі сторінок класичного роману. Іноді виникало тривожне питання: чи він людина? Може, ілюзія?
Танцювальним рухом розвернув, заглянув весело в очі, посадив на диван. Сильним спритним рухом поставив столик. Приніс з кухні сухе.
Надзвичайна інтуїція: не запитуючи, здогадався, де знаходяться келихи.
Келихи сяють, фрукти усміхаються, свічки горять. Поруч галантний чоловік. Чого ще потрібно? Нічого не потрібно. Це вершина, це торжество щастя, яке тільки може собі уявити жінка.
Зарепетував у нього телефон. Трохи поморщився, сказав, що мама дзвонить. З невдоволеним виглядом вийшов у коридор.

Інтуїтивно рушила за ним, непомітно.
– Так, мамо, звичайно, мамо.
І раптом різким голосом: «Як ти мені набридла! Пішла ти»! І додав, куди саме.
Боже, як страшно стало. Може, садист, може, у нього проблеми з психікою?
Що робити?

Повернувся з чарівною усмішкою, ніби нічого не сталося. Вдавала засмучену. І сказала, що у подруги чоловік у запої. Їй, бідолашній, нікуди з дитиною дітися. Приїдуть через півгодини. І з благаючим виглядом: «Давай завтра продовжимо наше свято, гаразд? Я сама засмучена».

Пішов. Не спала всю ніч. Серце гризло якесь непевне відчуття. Вранці написала СМС: «Вибач, але ти мені не сподобався. Без пояснень».